29 вересня народився Михайло Грушевський – «найбільший наш історик, більшого за нього не було». Саме так називав академіка доктор історії Ярослав Дашкевич (послідовник вчення Грушевського, що відсидів за це вісім років радянських концтаборів).
Михайло Грушевський першим написав повну історію України. Жоден з його попередників на це не відважився. Одні займалися княжими часами, другі – козаччиною, треті – окремими історичними розвідками. «Грушевський був завзятий, як мало хто. У праці і витривалості рідко хто йому дорівнював», – писав історик Іван Крип’якевич. Вочевидь завдяки цим особливостям характеру Грушевський взявся за таку фундаментальну працю. Він почав писати «Історію України-Руси» 1884 року і завершив наприкінці життя, тобто повних сорок років. «Ні один зі слов’янських народів не має такої великої історії. І ніхто із новочасних істориків не дав сам-один такого великого твору», – писав Іван Крип’якевич.
Окрім великої «Історії України-Руси», Михайло Грушевський є автором шеститомної «Історії української літератури» і ще близько двох тисяч більших і менших розвідок та статей. Список його праць (тобто лише назви) займає понад 130 сторінок, а зібрання творів академіка складає 50 томів.
«Це була людина, яка практично не мала сну, – писав Ярослав Дашкевич, – він вставав о 4-й ранку, о годині 10-й ішов в бібліотеку або в архів, повертався о 5-й після обіду, сидів над паперами до 1-ї ночі… Лекції читав погано, бо на лекціях читав «Історію України» і по ходу правив. Гранки приносив на засідання Центральної Ради і правив, сидячи в президії. Писав, писав, писав…».
Грушевський спростував головний імперський міф про Русь – колиску російської цивілізації, триєдиний народ та росіян – старших братів українців. Академік науково обґрунтував висновки про княжу Русь – першу українську державу, яку створив український етнос: «Київська держава Володимира Великого була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія».
За руйнування міфу про «общерусскую историю» і «Русь-Россию» Грушевський одразу став ворогом імперії. Спершу Російської, далі – радянської. Широкомасштабний наступ на вчення академіка розпочався 1934 року, коли за підписами Сталіна, Жданова, Кірова вийшла директива із забороною розглядати історію Великоросії окремо від історії «других народов СССР» і насамперед українців. Негайно після вказівки з Москви українські більшовики заборонили твори академіка – їх вилучали з бібліотек, за зберігання чи читання суворо карали. Найзавзятіші вороги Грушевського очолили тоді головні університетські кафедри України, пропагуючи «единую и неделимую» історію братніх народів.
1991 року наукові висновки Грушевського увійшли до преамбули тексту Акту проголошення незалежності, де мовиться про «тисячолітню традицію українського державотворення».
Як політик, Михайло Грушевський вважав, що Україна має бути домом для всіх народів, які на ній проживають, незалежно від їхнього етнічного походження. Грушевський, як видатний історик, чудово розумів, що українські землі протягом століть були перехрестям різних культур і народів. На території України проживали і продовжують проживати євреї, поляки, росіяни, німці, кримські татари та багато інших етнічних груп. Було б нереалістично і несправедливо ігнорувати їхню присутність та їхні права.
Грушевський був категорично проти будь-яких проявів великодержавного шовінізму, який він бачив у сусідніх імперіях. Він прагнув створити українську державу, яка б слугувала прикладом толерантності та взаємної поваги між народами, а не ставала джерелом конфліктів чи дискримінації. Його знаменита фраза: «Націоналізм повинен бути великим або його взагалі не повинно бути» означала саме це – націоналізм має бути інтелектуально та культурно багатим, відкритим і не обмежуватися вузькими етнічними рамками.